субота, 19 грудня 2015 р.

Психологічна норма і патологія: межа і діагностика

Коли виникають сумнімви у своєму чи чужому психічому здоров'ї, перше що треба зробити - зрозуміти: де межа між психологічною проблемою і психічним розладом?
Психічне здоров'я є дуже нестійким терміном. За багатьма визначеннями, ми говоримо про психічне здоров'я як про стан психологічної працездатності - тобто здатність аналізувати реальність, взаємодіяти зі світомбудувати соціальні зв'язки і приносити користь суспільству.

Чи завжди ми знаходимося в такому стані? Навряд. В житті кожного з нас трапляються часи, коли ми втомлюємося і не аналізуємо оточуючі події, або не хочемо спілкуватися з людьми, або гніваємося і протестуємо проти діяльності, яка нам не подобається.
Нижче я надам вам власне бачення того, де межа між психопатологією і проблемою
Тому буду вдячна за Вашу думку щодо написаного у відповідному просторі під статею. Також попрошу не вписувати цю систему в щось універсальне. Відповідність тому, що написано нижче - прояв або ситуації або захворювання. І жодним чином це не дає право називати людину хворою без додаткових підстав.

Ітак, пропоную розглядати це питання з трьох сторін:
1. Соціальна. 
2. Медична. 
3. Психологічна. 
Розуміння деяких цих підходів допоможе зрозуміти, чи це профіль психолога для кількох консультацій,  чи це запит для психотерапії,  чи потрібно мати на всяк випадок медикаментозну підтримку, або це взагалі робота для психіатра
Людям, які поки не в курсі чим ці спеціальності відрізняються, раджу ознайомитися зі статею моєї колеги, Анни Ліссової: 
А тим часом ми почнемо вносити ясність.

Норма і патологія в соціумі

Соціальна сторона - це те, наскільки функціональною є людина в суспільстві. Від цього залежить, в чиїй компетенції знаходиться та чи інша проблема і до кого можна звернутися за її вирішенням. 
Я пропоную такі критерії соціальної повноцінності:
  • адаптованість, як здатність пристосовуватися до культурних та місцевих правил суспільства;
  • здатність будувати комунікації - повноцінно спілкуватися, ділитися,  просити, пропонувати та отримувати інформацію та послуги;
  • аналітичність - здатність "сканувати" реальність і прогнозувати наслідки своїх дій;
  • здатність приносити користь та не спричиняти шкоду суспільству. 
Ці складові разом формують психічно здорову, адаптовану особистість. Проблеми і ситуації в такої особистості можуть бути вирішені "тут і зараз " на консультації психолога,  за бажання - розібрані на психотерапії.

Може бути й інша ситуація: у людини наявні всі компоненти, але через певні причини вони виражені недостатньо. Людині доводиться докладати значних зусиль для того, щоб лишатися в межах соціальної норми. Через якийсь час ті ресурси, які людина витратила на адаптацію, виснажуються, і ми отримуємо клієнта з акцентуацією характеру або неврозом.

В першому випадку (акцентуації) не буде зайвою консультація кожного спеціаліста. В залежності від висновків медичного психолога та психіатра, можна робити припущення щодо специфіки роботи. Психологу, як консультанту, роботи буде небагато. Його роль скоріше полягатиме у своєчасній та якісній діагностиці та спрямування до медпрацівника відповідного профілю. Часто такі стани вимагають як медикаментозної, так і суто психотерапевиичної роботи.
   
Невротичні клієнти вимагають сполучення психотерапевтичної глибокої роботи із медикаментозною підтримкою від лікаря-психолога або психіатра. Іноді психотерапевти практикують спільне проведення сесії із спеціалістами цього профілю. Важливо пам'ятати, що надавати рекомендації з приводу препаратів має право лише людина із медичною освітою.

Третій варіант – відсутність одного або більше компонентів. Наприклад, соціальна недієздатність — це нездатність формувати стосунки, підтримувати вже існуючі, виходити із важких ситуацій, уникати та вирішувати конфлікти. Тут можна буде пропустити наявність психічних розладів. Таку людину необхідно в першу чергу направляти до психіатра і за згодою психіатра та під його контролем проводити психотерапевтичну роботу.
Із клієнтами психіатричного профілю також має право працювати медичний психолог. Він проводить психокорекційну та адаптаційну роботу, за можливості формує навички спілкування та взаємодії з оточуючими людьми.

Якщо у людини відсутні майже всі або всі навички взаємодії із соціумом, адаптація такої людини є фактично неможливою, із 90% вірогідністю цей клієнт має яскраво виражену психіатричну патологію і вимагає спеціального догляду. Що може зробити психолог або психотерапевт в цій ситуації? Перш за все, працювати із родичами та близькими пацієнта, забезпечувати психологічний супровід медичних працівників, які працюють з такими людьми. 
Важливо знати, що деякі випадки шизофренії, які є набутими, піддаються психотерапевтичній корекції. Іноді подібні розлади відкриваються після сильних психічних травм і є способом людини втекти від травмуючої реальності. Із такими людьми можна і треба проводити психотерапевтичну роботу. Описані випадки, коли подібні розлади в результаті тривалої психотерапії вводилися в стійку і стабільну ремісію. Клієнти повністю соціалізувалися, були здатні контролювати свої симптоми і вчасно розпізнавати той момент, коли варто повернутися до прийому препаратів або у психотерапію. 

Медичний підхід до проблеми

Дещо більше критеріїв було виділено в медичній сфері, зокрема психіатрії. Медицина відрізняється тим, що метою діагностики є постановка діагнозу, що визнає людину хворою. Тому я, як спеціаліст на межі медицини і психології, рекомендую розглядати будь-яку ситуацію комплексно. 
На жаль, на просторах інтернету не вдалося знайти суто медичні критерії, які б відрізняли психіатричний діагноз від реактивного стану психіки, наприклад.
Тому візьму на себе сміливість виділити власні групи:
  1. Психічно здорові люди, психологічно стійкі - це ті, хто не мають ані реактивних (гормон-залежних), ані органічних порушень.
  2. Люди з реактивними (функціональними) станами і порушеннями. Вони мають нестійкий характер і є реакцією на стрес. Після адаптації/модифікації вони повертаються до числа людей з першої групи.
  3. Люди з психосоматичними, невротичними синдромами. Це стійкі порушення, які можуть бути скореговані без допомогу препаратів, або з незначним їх залученням. Самостійно вони НЕ проходять.
  4. Люди з органічними ураженнями, які можуть бути введені в стан ремісії. Протягом періоду ремісії ці люди здатні до соціальної активності.
  5. Люди з незворотніми змінами на органічному рівні, які не можуть бути соціалізовані або введені в стан ремісії. 
Так я бачу медичні критерії. Якщо у вас є власне бачення - буду рада з ним ознайомитися.
Для чого потрібна така чітка класифікація в роботі психолога, наприклад? Це свого роду сортування. Звучить грубо, але людину з синдромом Дауна психолог супроводжувати не може. В цьому нема сенсу. Проте є сенс супроводжувати матір такої дитини, яка більшісь часу перебуває у 2 і 3 групах. 

Психологічний погляд

Різні підходи у психології по різному бачать причини і шляхи вирішення певних проблем. Проте є спільна риса - в основі всіх підходів лежить аналіз психічних процесів та психічних явищ. До цього ж висновку прийшли і спеціалісти ВООЗ. 
Вони виділили критерії психічного здоров'я. Давайте спростимо і розберемо кожен:
  • Усвідомлення і відчуття сталості, постійності, ідентичності свого фізичного та психічного "Я". Кажучи простіше, це здатність людини орієнтуватися у власній особистості. Тут психологу допоможуть питання біографічного характеру з наступним підтвердженням через родичів.
  • Відчуття сталості та ідентичності переживань в типових ситуаціях. Іншими словами, людина реагує адекватно в схожих ситуаціях і не кидається між полярними реакціями. Тут допоможе спостереження, опитування щодо реагування на стресові і неоднозначні ситуації з прикладами.
  • Критичність до себе, своєї діяльності та її результатів. Тут важливо зазначити, що критика має бути помірною. Надмірна критичність може бути симптомом. Щоб виявити її можна обговорити з людиною щодо того, як вона оцінює свою професійну діяльність6 поведінку в конфліктній ситуації тощо.
  • Відповідність психічних реакцій силі та частоті стимулів з оточуючого світу. Тут мова йде про адекватність. Дізнатися про неї можна шляхом спостереження та опитування оточуючих.
  • Здатність до регуляції своєї поведінки згідно соціальним нормам. Про це детально мова йшла раніше. 
  • Здатність регулювати і планувати свою життєдіяльність. Тут допоможе розмова щодо бачення майбутнього і конкретних планів досягнення цілей.
Таким чином, аналізуючи людину за цими трьома параметрами - соціальним, медичним і психологічним - можна оцінити стан її психічного здоров'я. В тих місцях, де критерії будуть співпадати варто задати собі питання - який спеціаліст вирішує цю проблему і чи в компетенції обраного спеціалсіта робота з цим. 
Психологічна проблема - це ситуація, яка не має бажаного рішення, але не пов'язана зі стійкими змінами в поведінці та здоров'ї. Таку ситуацію цілком можливо розібрати з психологом за кілька зустрічей.
Психологічний синдром - це тривалий стан, який може лишати відбиток на фізичному здоров'ї  та соціальній поведінці людини. Для остаточного вирішення знадобиться не консультування, а психокорекція та психотерапія. Це тривала робота.
Психічне захворювання - це ураження на рівні і структури і функції, із залученням головного мозку та ендокринної системи. Тут необхідний психіатричниц супровід і робота з психотерапевтом. 

Маю надію, ця стаття допоможе вам трохи систематизувати свої уявлення про норму і патологію. Буду вдячна за ваші коментарі!