неділя, 5 липня 2015 р.

Досвід роботи з дітьми війни.



Сьогодні надзвичайно актуальною є тема роботи з травмованими людьми. Війна в кожного з нас щось забрала. У одних - близьких людей,  в інших - дім,  в мене особисто - спокій і багатьох хороших друзів. У прагненні якось допомогти я працюю з дітками, які приїхали зі сходу України до Києва і області. Це безцінний досвід. Ним я хочу поділитись з вами. Адже  стикатися з цими людьми може кожен з нас у повсякденному житті. 


Поділюся враженнями щодо спілкування з тими переселенцями,  які організовуються і допомагають одне одному власними силами. В одному з таборів психологічної реабілітації дітей-переселенців я мала честь спілкуватися з людьми, які щодня перемагають всі обставини і внутрішній біль, щоб дати ресурс тим,  хто втратив свій дім у зоні воєнних дій. Це адміністратори,  психологи і власне самі діти. Кожен з них вкладає величезну кількість зусиль для того, щоб з нічого зробити окремий всесвіт надійності та безпеки. Всі ці люди істинні патріоти України і вони доводять це кожного дня. Навряд можливо давати більше любові і турботи, ніж дають вони кожну хвилину. Це справді неймовірні люди. 

Діти-переселенці краще за інших розуміють, що таке відповідальність. Їх мислення набагато більш зріла,  ніж у багатьох дорослих. Тим не менш, їм знайомий біль,  який нам,  людям з мирного краю, до кінця зрозуміти неможливо. Вони ховають його за сміхом, частіше - за агресією. Щодня прокинувшись вони роблять свою роботу віддано і досконало, не скаржаться. 

В роботі з такими дітками необхідно показувати значимість,  співчуття і присутність. Все це має іти від серця і щиро. Проте важливо розуміти різницю між співчуттям і жалістю. Перше їм необхідно і вони приймуть  це,  як дар. Друге - неприпустимо і буде сприйняте як подачка. Вони сильніші за нас із вами в багатьох аспектах. І вони самотні. Проте,  вони не слабкі. Не принижуйте їх своєю жалістю. 

Не варто переносити на дітей зі сходу України  негативне ставлення до певних його жителів. Всі діти,  з якими мені доводилось працювати - патріотично налаштовані, щирі і світлі. Вони хочуть миру і повернутися додому. Вони нічим не заслужили зневаги.

У своїй роботі я  використовую проективні методики,  арт-терапію,  рефлексію і елементи гіпно-терапії. З дітьми старшого віку зручно використовувати техніки транзактного аналізу. 
Серед найбільших проблем у дітей-переселенців можна зазначити пострстресовий розлад, порушення сну, емоційні блоки, страхи, панічні атаки, депресії. У спілкуванні з ними треба бути вкрай обережними, уникати різких слів і виразів, старатися бути дуже екологічними. 

Якщо у вас є досвід роботи чи спілкування і ви хочете додати щось важливе - ласкаво прошу до обговорення під статтею:)

Немає коментарів:

Дописати коментар

Поделитесь своими впечатлениями, мыслями - давайте обсудим:)